• Ви знаходитесь тут:

  • новини
  • Історія

Заліський навчально-виховний комплекс "дошкільний навчальний заклад- загальноосвітня школа І ступеня" розташований в селі Заліському Тальнівського району Черкаської області. Будинок школи міститься по вулиці Т.Г.Шевченка,70. Сучасне приміщення школи було збудоване і пущено до ладу в 1964 році. Як і в ряді сіл району історія виникнення школи в Заліському відноситься до далекого 1861 року. Відкриття школи в селі відбулося 19 серпня, на Спаса. Засновником і організатором першої школи в селі Заліському був священник Лагодзинський Кирило Васильович. Церковно-парафіяльна школа розміщувалась у звичайній селянській хаті під солом’яною стріхою з маленькими віконцями. Головне місце в навчальній програмі відводилося закону божому, церковнослов’янському читанню і церковному співу. Навчання велося тільки російською мовою. Школа в Заліському, як і в більшості сіл району, була однокласною, навчання в ній тривало два роки. Утримання церковнопарафіяльної школи в великій мірі відбувалось за рахунок селян, які вимушені були нести значну частину витрат на це у вигляді „доброхітних пожертвуваний». В школі в той час було два вчителі: завідуючий школою та священник. В селі школу любили і дбали про неї. Незважаючи на тяжкі роки, коли нікому було платити вчителям, їх утримувала громада. У 80-х та 90-х роках 19 століття завідуючими школою були Лагодзя Омелян Кирилович, Павловський Петро Іванович, Підчіс Іван Петрович, Тьопенко Корній Назарович. Навчання розпочиналось після Покрови, коли закінчувались польові роботи, і тривало до Великодня.За даними Уманського краєзнавчого музею у 1911 році в селі Заліському проживало 2602 жителів; з них православних - 1256 чоловіків, 1335 жінок та 11 католиків. На цей же час в селі діяло дві церковно-парафіяльні школи з трьохрічним навчанням – одна для хлопців, друга для дівчат. З 1913 року в школі було запроваджено військове навчання. До цього був залучений відставний унтер-офіцер Лагодзя Іван Кирилович. Він служив деякий час у царській армії, був командиром. Після демобілізації переїхав із Полтави в село. Він поділив усіх учнів на чотири взводи, навчав навиків ведення бою, правда дерев’яними рушницями, а також військового маршу. Хлопці вивчали азбуку Морзе і передавали сигнали прапорцями. Не одному в майбутньому пригодились ці знання на військовій службі.Фото 1913 року. В другому ряду зліва направо: перший Лагодзя І.К., четвертий - священник Павловський П.І. З 1918 року Декретом ВЦВК від 16 жовтня були ліквідовані земські та церковнопарафіяльні школи. Вони були перетворені в школи першого та другого ступенів. Їм було надано назву „єдина трудова школа”. Цим же декретом церква була відокремлена від школи. Таким чином, з 1918 року школа в селі Заліському стає початковою. Директором школи з 1914 по 1918 роки працював Козаченко Семен Якович. Його змінив Білоус Антін Володимирович, який очолював школу з 1920 по 1931 рр. В цей час в нашій школі працював вчителем Чорновіл Максим ( батько Чорновола В’ячеслава Максимовича). Правда, він працював тут недовго, бо незабаром сім’я переїхала в село Шаулиху, де працював до 1937 року, потім в Єрки, а згодом у село Вільхівець Звенигородського повіту. Няня, що доглядала за малим В’ячеславом, була родом із Заліського Письменна Федора Омелянівна. Останнім часом вона проживала в селі Шаулиха, а в жовтні 1991 року вона приїздила на зустріч з кандидатом у президенти Чорноволом В.М., яка відбувалась у м. Тальному. З 1930 року школа стає 7-річною. Вона в цей період розміщувалась в декількох приміщеннях, зокрема в хатах т. зв. «куркулів», яких виселили з будинків, відібрали майно і навіть виселили з села в Сибір та на Соловки. З 1931 по 1932 рік директором школи працював Довгань Іван Костянтинович, але його незабаром перевели в село Онопріївку. Це був важкий час. Колективізація, яка проводилась жорстокими методами та послідуючий голодомор забирали життя не лише дорослих, а й дітей. За період 1932-33 років в селі померло від голоду 1100 жителів, з них майже 300 дітей. Діти помирали прямо на уроках та по дорозі зі школи додому. Вчителі як могли захищали та допомагали дітям, які залишились без батьків. В селі був створений інтернат для сиріт і, дякуючи цьому піклуванню, частина дітей вижили. З 1933 по 1935 рік школу очолював Золотар Йосип Іларіонович. Школа стала семирічною. В період 1935-1936 років директором школи працював Киковський Мефодій Кирилович. Незабаром він виїхав в Кіровоградську область, там працював недовго. Напередодні війни пройшов офіцерську перепідготовку. Став кадровим офіцером, воював на фронтах Великої Вітчизняної війни, пропав безвісти.В 1936-1937 роках директором школи був Атаманюк Андрій Харитонович. Завучем школи був Кучугура Іван Іванович, згодом призначений на посаду директора школи. В 1938 році директором школи був призначений Духівський Анатолій Якович. Під час фашистської окупації 1941-1944рр. директором школи був Макодзеба Василь Семенович. В 1944 році з військами, що визволяли село він пішов на фронт, загинув у Австрії. У роки війни школа була зруйнована, бібліотека спалена. Німці розібрали її частину на будівництво бліндажів, у окремих класах були конюшні. Діти навчались у селянських хатах. Вчились у 8-ми хатах. Учні школи допомагали дорослим відбудовувати село, очищати поля від залишків зброї, техніки. Всі поля були засмічені осколками, рештками набоїв, уламків гармат. Діти часто випробовували знайдені снаряди, іншу зброю. В результаті таких дій загинуло 10 дітей, 15 було поранено. Через місяць після визволення села в квітні 1944 року школа була відкрита знову. Директором був призначений Віталій Павлович Савченко, завучем Катерина Самійлівна Проценко. Діти вчилися в дві зміни. Не вистачало парт, зошитів, підручників. Але, незважаючи на те, що школи були напівзруйнованими та холодними, вони повнилися дитячими голосами. Народ відбудовував свою країну, а в дітей було велике бажання вчитися. В листопаді 1945 року в школу був призначений директором молодий фронтовик Пащенко Степан Григорович. Він - уродженець села Білашок. До війни закінчив Мошурівську школу і в 1939 роціі поступив в Уманський учительський інститут на фізико-математичний факультет. На початок війни закінчив два курси інституту. Воював, визволяючи Україну, Румунію, Угорщину, Австрію, Чехословаччину. За участь у Великій Вітчизняній війні був нагороджений орденом Слави ІІІ-го ступеня, орденом Вітчизняної війни та багатьма медалями. Працював директором школи в Заліському до 1947 року. В послідуючі роки керівниками школи були: Гарган Євдокія Сергіївна - 1947 рр. Довгань Андрій Костянтинович 1947-1950 рр.Родом з Гуляйки Тальнівського району. За фахом був вчителем історії. Закінчив Київський педагогічний інститут. Фронтовик. Зі школи був направлений на роботу головою колгоспу в село Майданець. Давидюк Галина Дементіївна 1950-1951 рр. Потім довгий час працювала завучем школи, а в останні роки своєї педагогічної діяльності - вчителем хімії та географії. Марусенко Григорій Сергійович 1951-1954 рр. Родом з села Поташ Тальнівського району. Фронтовик. Закінчив війну в званні старшого лейтенанта. Навчався в Київському педагогічному інституті. Його дружина Меланія Василівна працювала вчителем української мови та літератури, була відмінником народної освіти. Бойко Купріян Олександрович 1954-1967 рр., учасник Великої Вітчизняної війни, учасник Параду 1941 року на Червоній площі. За роки його діяльності як директора школи проводилось будівництво сучасного шкільного приміщення. Щербина Ніна Лук’янівна 1967-1968 рр. Родом з села Білашки Тальнівського району. Викладала математику. Після переїзду в своє рідне село працювала вчителем математики в Білашківській школі.З 1960 року школа стає 8-річною. Чорний Тарас Михайлович 1968- 1999 рр. Очолював школу 31 рік. З 1989 року – школа стає дев’ятирічною.З 1999 року школу очолює Савченко Надія Петрівна. За фахом вчитель історії, випускниця 1982 року Київського Державного педагогічного інституту ім. Горького (тепер ім.. М. Драгоманова).Випускники школи досягли певних висот в науці. Це Брайченко Олексій Дмитрович – кандидат історичних наук, Стежковий Василь Карпович і Романенко Іван Артемович– кандидати медичних наук, Костенко Анатолій Миколайович – кандидат юридичних наук. Уродженець села Різник Святослав Миколайович – професор, доктор фізико-математичних наук, працює в галузі ядерної фізики. В селі народилась кандидат філологічних наук Комар Любов Арсенівна, захистила дисертацію по етнографії та фольклоризму. Народилась в нашому селі також поетеса Тамара Степанівна Костецька. Видала збірки поезій „Поклик”, „До зірок” та інші. Вихідцем із села є Хоменко Володимир Михайлович, що працював довгий час завідуючим Звенигородським краєзнавчим музеєм, видав книгу ”Звенигородщина.” Уродженцями села є краєзнавці Тальнівщини: брати Іван та Василь Лагодзі, які брали участь у створенні Книги Пам’яті та книги Скорботи Тальнівського району. Взагалі з родини Лагодзів вийшло чотири вчителі. Це Володимир, Іван, Василь і Віктор.Зусиллями братів Івана та Василя Єлисейовичів зібрані багаті краєзнавчі матеріали з історії сіл району та створені шкільні музеї бойової слави у Заліській та Павлівській І школах.Окремий куточок у школі присвячений воїнам-афганцям. В 2002 році в школі був створений краєзнавчий музей.

Кiлькiсть переглядiв: 644